Турецькі лікарні: власний досвід, або Країна вічного Завтра

На старті скажу, що досвід у всіх різний, і був у мене хороший колись. Про нього написано. Але настала черга і не вельми веселого, про нього теж варто написати, адже деякі люди не знають, як поводитися, коли перед тобою нахабство державного працівника медицини чи якогось офісу,що їм казати, адже тут, в Туреччині, вони теж, як і в нас дома, поводяться, немов мають божественну владу.

 

Вагітність, 8 тиждень

На УЗД в приватній  клініці прослухали серце дитини, пораділи, поздавали всі аналізи за хєрову тучу грошей. Наступне обстеження треба зробити на 10 тижні, свідомий врач з приватної порадив його пройти в державній поліклініці, аби не переплачувати. До нього ж прийти на 12-му.

 

Вагітність, 10 тиждень

Чергу на УЗД почали вибивати ще з 8 тижня (я не жартую). Ми наярювали на 182 (це система бронювання рандеву у ліарнях) і в супер Дідімі просто нема місця. Ні на ранок, ні на вечір. Працює єдиний лікар – Бюлент бей, і в нього переповнені робочі години. Наводимо справки, довідуємося, що поза роботою в державній лікарні наш лікар має приватний прийом. Це нормальна практика. Та тільки туди нам теж не доля втрапити, бо там його кабінет на ремонті.

Як і всі турки в таких ситуаціях – знайшли знайомих – взяли чергу-номерок по блату.

В назначений день пішли до лікаря у державну- тьма-тьмуща людей. Всі чекають з номерочками в руках. Дехто стоїть без них у надії проскочити – «зайці», бо шось комусь болить, комусь просто віддати аналізи лікарю, комусь продовжити лікарняне. Більшість вагітних і дуже злих, бо їм душно/жме/надоїло чекати/просто всі бісять :))

У кабінеті все гарно-чисто, тільки апарат УЗД трошка підтоптаний (принаймні так мені здається в порівнянні з апаратом в приватній клініці). Лікар приємний, та дуже поспішає, адже голоси під кабінетом дають зрозуміти, шо якшо він забариться – можуть і лінчувати.

Серця маляти він не чує, і терміново шле на УЗД в іншу клініку (яка знаходить у м. Соке, де й моя приватна).

Ми плюємо і все-таки їдемо в приватну, і там підтверджується жахлива новина.

І тут починається справжня карусєль.

 

Не-вагітність, день 1.

У приватній лікарні за чистку  з попереднім вводом препараду, який спровокує викидень, просили 3000 лір (це 19 400 грн чи 740 дол) (для порівняння:  у приватній ліарні за кесарів розтин вони беруть 2500 лір – у ціну не входять препарати та перебування у лікарні). Почувши ціни я раптово  пригадую своє перебування в державній, де було все дуже пристойно і гарно. Тому відставляю платить 3 штуки лір. Їдемо в державну у цьому ж місті.

І там нам жіночка, що неспішно пила чай, дуже повільно розказала,  що місць нема. Так, вони розуміють, що мертвий плід перебуває в мені більше тижня, але всі чекають, і ти подОждеш. Завтра треба прийти на прийом до лікаря.

Ну, думаю, раз так, треба перетерпіти.

Цього разу чергу до лікаря в м. Соке, нам вдалося дістати через 182, та на 2-гу дня.

 

Не-вагітність, день 2.

В ту ніч вдома стався викидень. На ранок ми поїхали в Acil  у Дідімі (невідкладна допомога), та там тепер інша жіночка, що неспішно пила чай, дуже повільно розказала, що треба записатися до лікаря.

У нас вже є запис на 14.00 до лікаря в Соке. Той дивиться мене звідусіль і назначає багато аналізів, які сьогодні, ясне діло, не будуть готові. А тому приїжай завтра на прийом.

 

Не-вагітність, день 3.

І знов та сама історія – немає місць, немає номерочків. Тому ми приїхали без черги і як тоді, в Дідімі, стояли «зайцями» і проскочили під незадоволені викрики людей з черги, де Хем виконував роль сек’юріті. Лікар назначає чистку, яку можна беде провести післязавтра. Бо… нема місця. Секретарка лікаря постіно п’є чай і одним пальцьом шось вбиває в комп’ютер.

Їдемо в Дідім і пробуємо щастя там. Знайомі пропонують запис на прийом до лікаря «по блату», це все, на шо ми можемо сподіватися.

 

Не-вагітність, день 4.

Прийом у лікаря вранці. Він мене пам’ятайте і сядь посидь, поки доп’ю чай, бо навіть не поснідав ще. Зі мною зайшов Хемик з лівім оком, шо вже сіпається, вони чемно говорять про турецьку медицину. Пише направлення на аналізи. Ми протягуємо вже готові, з Соке, нє, не підходять тре нові, бо пройшло вже стільки днів, вдруг інфекція поширилася, треба терміново шось робити! (неспішно сьорбає чай і кусає сіміт).

Жіночка в реєстратурі, що теж, за дивним збігом обставин пила чай, повідомила, шо аналізи будуть готові завтра…

І тут мене прорвало. Жовчю, матюками, подекуди слізьми і скандалом. Виявилося, після доброї взбучки аналізи можуть бути сьогодні, а коли Хем влип у її віконце і просичав шось про те, шо він  зараз той чай кудись заллє, сказали прийти за годину.

Черга за нами пожвавилася. Всі цокали язиками. І вже чекати було не так нудно.

За годину ми пішли з тими аналізами до лікаря. Без черги. Лікар назначив усі процедури на 16.00. Якраз закінчиться прийом. Треба лише принести ці препарати (за них платити не треба, ними забезпечує держава, адже в мене є страховка). Препаратів у Дідімських аптеках не було, можуть привезти, але завтра. Ми їдемо в інше місто за 70 км і шукаємо препарати самі. Їх не хочуть давати, аптекарша зі стаканом чаю у тонких пальцях каже, шо це лише по прописці. Ми хочемо їх купити. Так їх всеодно нема тут, вони у депо. Після ще одного Хемого «влипу» у віконце, ліки привезуть о 14.00. Чекаємо 2 години. Машина запізнюється. Привезуть о 15.00

О 15.25 ми з ліками в руках премо назад в Дідім на процедуру.

Прилітаємо, лікаря ще не було. Скоро буде. Стара медсестра з чим на столі? Правильно, з чаєм!  Каже давайте ліки сюди, зроблю укол спершу. Даємо. «А де шприц? Без шприца чим я маю зробити того укола?», – питає явно з нахабством. Хем з димом з вух іде і купує шприців штук з десять.

… о 16.45 прийшов лікар, шось жуючи.

 

Епілог

  • Так не у всіх. Тут туристичне невеличке місто і, впевнена, це такий дурний збіг обставин, коли шось десь не складалося просто ні у кого. Ні у лікарів, ні у системи, ні  у нас. Та в цій системі є відверті косяки, проякі варто знати…
  • Місцеві радять… сваритися. А ми кілька днів ходили чемні і прибиті своєю драмою. Ми думали, шо одні ми такі. А таких багато. Тому при перших симптомах невіглавства з боку працівників – фас!
  • Якщо ваш чоловік/брат/свекор може прийти з вами – най іде. Жінок не бояться. А часом треба прилякати)))
  • Грозитися скаргами. На лікарів це не подіє, їх намарно бісити не треба. А от з адміністрацією так поговорити можна, якщо ваша ситуація заходить в глухий кут. Їм за це навряд чи щось буде, але хоч кілька попереджувальних листів отримають – телефон для скарг 184.
  • А ліпше – не хворійте.

Юля Наджар

3 Comments

  1. Frauschka

    Люба, співчуваю:(. Моя вагітність перервалася на 5 тижні. В Швейцарії вагітність меньше 3 місяців не зберігають. Викидень стався сам, вкололи обезболююче по швидкій і навіть УЗД не збиралися робити, а якісь аналізи тим паче. Наступну вагітність прискакала на 2 тижні. Сказали прийти на 12, після того як я вкатила їм скандал, що вони хочуть щоб у мене був знову викидень, за 5 хв взяли всі аналізи які я тільки хотіла. Подумали що з психами краще не зв‘язуватися 😂. Замість 3 планових УЗД вони були а мене кожного місяця, ще пару разів бігала серце послухати. Страхова влетіла зі мною, зато мені спокійно було ☺️. Я шаленію якщо мені потрібно сидіти в приймальні більше 20 хвилин. Був не дуже приємний випадок в Дідімі. Малий впав з розгону на підлогу і вранці не міг стати на ногу. Всю ніч нив. Помчала в клініку коло пляжу, Доктор Бей чи щось таке, яка нібито працює цілодобово. Звичайно ніяких лікарів там не було. Через пів години з незадоволеною і заспаною пикою вплив лікар, а була вже 9 ранку на хвилиночку. Пояснила англ ситуацію. Обдивився малого, вердикт – запалення вуха! А УЗД в нього все одно немає. Робили в державній, там і то привітніші були!

    • моя свекруха каже, шо в Дідімі тільки вмерти недорого)) Доктор Бею не довіряю, то лікар мій колишній учень з російської. Зараз тут відкривають Egemed і всі мої надії на цю лікарню, хоча, дай нам Бог не хворіти))

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *