Двічі в одну річку увійдеш, та чи вийдеш? Історія одного шлюбу

– Ти зі своїми слізьми вже стоїш мені поперек горла! Забирай свого виблядка і їдь у своє село! А мою дитину ти не забереш! Не мрій!, – і знову десятки ударів по спині та по бедрам. Вони вже й так сині. Куди бити ще?

Втирається паперовими серветками, шо в кафе. Ми п’ємо латте, вірніше п’ю його я, вона не торкнулася навіть. Я бачу, що це не просто відчай, це крайня точка терпіння людського, коли бігають очі, коли коси не чесані, синяки під очима, а губи майже не ворушаться, коли розповідають. Мій Хем няньчиться на дворі з її дітьми і нашим Адуваном. Я ж слухаю і переживаю.

Марія з-під Дніпра. В 2016 одружилася з турком, стандартно переїхала до нього, забравши малого від першого шлюбу (першого чоловіка навіть вмовляти не довелося, – він радий був позбутися відповідальності). В 2017 народила доньку. І “почалося”. (тут мені навіть не хочеться переказувати жахи, які стали “стандартним набором” для поганих прикладів одруження українки та турка). Він її бив. Навіть при дітях. А вона терпіла і мовчала (і про те, як мене бісить ця позиція теж не хочу розказувати).

Кінець 2017.

Вона вийшла на кількох “активних” дівчат, які підбурили її щось робити і запропонували зняти побої, поки він її не добив. На її губі вже були шви..  Марія здивувалася, коли поліція почала дуже співчувати і навіть загребла її чоловіка на кілька діб. Та біда в тому, що вже залишитися в його домі вона не могла. Знову ж таки наші дівчата її не залишили, і вона “перекантувалася” в Муулі кілька днів, далі в Айдині. Потім приїхала до мене в Дідім. Де ми і пили те латте. Звідси їхала в Ізмір, далі на літак  – і додому.

Кілька слів про поліцію та захист прав іноземних громадян: її чоловіка-садиста примусили підписати згоду на виїзд. Не знаю, що йому обіцяли, але він підписав і навіть сам завірив у нотаріуса. Їй у лице грозився що викраде малу, а її посадить у дурку..  але якимось дивом підписав ту згоду. І це заслуга виключно поліції.

І ось вона побита, 27-річна освітчена і з колосальним життєвим досвідом дивом виїхала з Туреччини, пообіцявши мені забути весь цей жах. І навчитися розбиратися в мужиках.

Ми видихнули.

20 березня 2018.

Звінок на мобільний. З турецького номера. Це Марія.

– Юля, він мене знову побив, – і в плач.

Я стою як вкопана, бо я не можу отак відразу зв’язати ланцюжка про те, як це він “знову”? Ти ж не в Туреччині.. я ж провела тебе з двома дітьми на літак? Ти обіцяла не вертатися.

Я хотіла зберегти родину, – каже майже роздратовано, коли розуміє, що я її засуджую. А я зла. Бо чогось ніхто з таких дівчат не вірить нашим розповідям про те, що при другому поверненні до садиста все стає тільки гірше. Щороку таких прикладів 5-7. Думають, що з ними все не так буде. А садиста не виправиш. Тим паче він береже в собі ту злість і за поліцію, і за підпис на дозвіл для виїзду дитини, і за твою втечу, і за осуд його діям. І буде мститися з подвійною силою і задоволенням.

Старшого цього разу вона з собою не брала. А меншу вивезти не може. Поліція відмахнулася від неї. І дівчата допомагати вже не хочуть. Бо ми попереджали ж. Вона знову у  відчаї, але батькам ще не звонила, бо каже, що встидно.

Говорили сьогодні з нею. У них знов все добре, і втікати знов передумала. Вкотре обіцяю собі не страдати хєрньою і жити собі спокійно не сунучи носа не в свої справи…

 

P.S. Статистика.

В Туреччині зі 100  жінок 27 регулярно піддаються фізичному насильству в сім’ї (дружини, кохані, сестри) (побиття, штурханина, хапання за руки/горло).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *