Що Ататюрк зробив для Туреччини? Реформи Ататюрка

Майже кожна країна має свого героя.

У Туреччині свого люблять так, що аж майже поклоняються. У день і годину його смерті вся Туреччина завмирає на одну хвилину.

Він – Мустафа Кемаль Ататюрк.

Його постать в історії настільки глобальна, що сісти і дізнатися про нього все і відразу  навіть не дуже можливо.

Про нього відзнято багато стрічок і написано багато книжок.

Сьогодні ми ж спробуємо коротко висвітлити ті факти, які показують що саме Ататюрк зробив для своєї країни. Поговоримо про його реформи.

До проголошення Турецької Республіки формально продовжувала інувати Османська імперія з її традиціями, культурою, релігією та султанатом.  Без реформ люди не могли і не знали як відмовитися від звичного їм укладу життя

1923р. –  президентом Туреччини був обраний Мустафа Кемаль. Ореол рятівника вітчизни та батька нації допоміг йому провести радикальні реформи в найкоротші терміни, незважаючи на опір прихильників старих традицій. Головним напрямком реформ  стала  модернізація країни.

Та мусульманський менталітет, який був притаманний Османській Імперії  і завжди противився чужим ідеям, припускаючи, що все найкраще  вже є, був головним гальмом зрушень. Ататюрк це добре розумів, тому й вирішив почати з реформи з релігії.

3 березня 1924 році меджліс прийняв рішення про ліквідацію халіфату. Структура, що об’єднувала мусульман усього світу, розпалася. Халіф Абдул Меджид II і всі члени сім’ї колишнього султана повинні були покинути країну. Розпускалися дервішські ордени та монастирі. Всі школи перейшли у відання Міністерства освіти.

Так проявив себе перший принцип реформ – лаїцизму, тобто  світськість, відділення релігії від держави. Це сподобалося не всім. Знайшлося дуже багато противників такого повороту,  в уряді виникла стійка опозиція навіть в обличчях колишніх друзів Ататюрка.

Мустафа Кемаль Ататюрк – турецький лідер

Згідно з основним законом, Туреччина була республікою з однопалатним парламентом, що обирається за допомогою двохетапних виборів за мажоритарною системою.  Ще одним важливим кроком стало перенесення столиці Туреччини в Анкару.  Не меншу роль грала і мета дистанціюватися від космополітичного Стамбулу, який символізував ще вчора інсуючу Османську імперію. У цьому місті багато що нагадувало про  минуле і занадто багато людей було пов’язано зі старим режимом, вважав Мустафа Кемаль.

Вікіпедія (яка в Туреччині під забороною) наводить таку замітку у газеті Таймс 1923 року

 «Навіть самі шовіністично налаштовані турки визнають незручності життя в столиці, де півдюжини мерехтливих електричних лампочок являють собою усе світло. Де в будинках майже немає води, що тече з крана.  Де віслюк чи кінь прив’язані до грат маленького будиночка, який служить міністерством закордонних справ. У місті, де відкриті стічні канави біжать серед вулиці, де сучасне мистецтво обмежене споживанням поганої ракії – анісової горілки і грою духового оркестру, де парламент засідає в будинку, не більшому, ніж приміщення для гри в крикет ».

У той же час в 1923 році Анкара вже представляла собою невеликий торговий центр з населенням близько 30 тисяч чоловік. Її позиції як центру країни зміцнилися згодом завдяки будівництву залізниць в радіальних напрямках, а після цього вона стала повноцінною сучасною столицею.

Глобальними були реформи в освіті. 

Всі школи стали працювати за європейськими методами навчання. Проводилося пряме запозичення цілих програм з Європи, зокрема з Австрії та Німеччини. Однією з цілей була ліквідація неписемності і запровадження освіти для жінок. Ататюрк бачив у такому  запозиченні стимули економічного зростання.

Передбачалася передача всіх наукових і навчальних закладів в розпорядження міністерства освіти, створення єдиної світської системи національної освіти. Окремо були організовані релігійні факультети і школи, які навчали нових імамів. Всі вони також були підпорядковані централізованій системі освіти. Дані розпорядження поширювалися і на іноземні навчальні заклади, і на школи національних меншин.

Турецьким жінкам знімали ті рамки, які штучно створювалися раніше століттями. Якщо колись жінки займалися тільки вихованням дітей, веденням домашнього господарства і шиттям одягу, то тепер їм дозволили вчитися і займатися чим завгодно.

Ататюрк провів масштабні реформи в турецькій освіті

Ліквідація безграмотності була ключовою ланкою культурної реформи Ататюрка.

Для спрощення та надання мові природності реформатори на чолі з Ататюрком вирішили, що новій абетці бути. Запропонували прийняти латинський алфавіт та усунути довгі та незручні конструкції родом з арабської та персидської мов.

Національні збори прийняли закон, що вводив новий турецький алфавіт з 1 листопада 1928 року і заборонив застосування арабського з 1 січня 1929 року. Комісія запропонувала адаптаційний період у розмірі 5 років, але Ататюрк назвав його «занадто довгим» і зменшив до 2 місяців. Введення латиниці не тільки полегшувало навчання населення. Воно також було етапом розриву з минулим, удар по мусульманських віруваннях. У той же час спостерігалися і відверті труднощі. Так, турки навчені за новою системою втрачали можливість читати тексти, написані їхніми предками.

 

Сільсткогосподарські реформи 

 У двадцяті роки уряд активно заохочував використання сільськогосподарських машин. Якщо у 1925 р у всій Туреччині налічувалося 20 тракторів, то вже в 1953-му їх було 34 000. Для поліпшення зрошення земель було побудовано близько 15 тисяч зрошувальних споруд. Уряд також максимально допомагав кооперативам, знижував залізничні тарифи на перевезення фруктів, інжиру, зерна, овочів і т.д.

У 1924 році було засновано Міністерство їжі, землеробства і скотарства. Міністерство зайнялося організацією зразкових ферм, які повинні були показати туркам як можна і потрібно вести господарство. Одна з таких ферм навіть змогла стати згодом рекреаційною зоною.

 

Земельна реформа виявилася однією з найбільш розтягнутих та поступових  і продовжувала діяти навіть після смерті Ататюрка.

 

Соціальні реформи

Жінки не лише отримали право на освіту. Так ще ж і на голос на виборах. То було не видане диво для турецького суспільства, адже під час Османською Імперії – такого ні одна жінка не чула і не бачила. Їм дозволили перебувати на палубах поромів, які перетинали Босфор (раніше їх навіть не випускали з кают), дозволяли їздити  у спільних з чоловіками вагонах трамваїв і залізничних вагонів (а сьогодні у Бурсі діють окремі вагони для жінок, камо грядеши?)

Ататюрк боровся за рівні права для чоловіків та жінок

Уже в червні 1923 року активістка Незіхе Мухеттін заснувала першу в країні партію жінок. Однак декларація про заснування республіки була прийнята пізніше, тому партію так і не зареєстрували офіційно.

Вперше офіційно було заборонено багатоженство, навіть було встановлено покарання  у вигляді 2 років позбавлення волі.

Ататюрк робив все для того, аби увести у користування європейський одяг. А в одній зі своїх промов Мустафа Кемаль не вельми м’яко висловився про чадру:

“Вона завдає жінці великі страждання під час спеки, – говорив він. – Чоловіки! Це відбувається через наш егоїзм. Не будемо також забувати, що у жінок є такі ж моральні поняття, як і у нас. Звичай закривати обличчя жінкам робить нашу націю посміховиськом. Наша релігія ніколи не вимагала, щоб жінки стояли нижче, ніж чоловіки. Бог звелів чоловікові і жінці відкривати світ знань і науки. (…) “

Як ми бачимо, роботи багато. І все для хорошої справи.

А які це все мало наслідки читайте в наступних постах.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *