З чого почалася турецька сучасна культура?

Ми недавно обговорювали статистику нещасності та причини стресу в учнів у турецьких школах, і отримали багато повідомлень про те, що,  мовляв, турецькі вчителі не завжди залюблені в свою роботу, не завжди за покликанням працюють. Про сучасну літературу та культуру вони і уявлення не мають.

І для того, щом мати те уявлення, ми сьогодні вирішили поговорити про коріння та першоджерела освіти та культури в сучасній Туреччині. З чого все починалося, так би мовити.

По великому рахунку, світська освіта в Туреччині до 1923 року була зосереджена і підведена під релігійні інститути. Та потім Ататюрк своїми реформами та революцією розвернув ситуацію на 180 градусів і після проголошення республіки всі навчальні заклади перейшли під контроль держави. Новостворене Міністерство освіти  підійшло до справи з усією серйозністю та відповідальністю та створило освітні програми, у які було включено викладання основ природознавства і математики, всесвітньої історії, світової літератури та інших предметів.

Ліцей Галатасарай, Стамбул

Держава забезпечує безкоштовну початкову освіту, яка стає обов’язковою, і в основному бере на себе витрати на наступному етапі шкільного навчання.

Перший середній учбовий заклад в Туреччині –  ліцей Галатасарай –  відкрився у  Стамбулі в 1868.

У 1995 у Туреччині налічувалося понад 10 тис. середніх шкіл, здебільшого зосереджених в містах, і 3,5 млн. учнів. У Стамбулі, Ізмірі, Анкарі та інших містах відкриті кілька американських середніх шкіл для турецьких дітей. Діють також 3480 середніх технічних і професійних училищ, в яких в 1994/1995 навчалося 1,3 млн. учнів.

Вищу освіту можна отримати у ряді приватних і в більш ніж 50 державних університетах, найбільші з яких – Університет Анкари, Стамбульський університет і Егейський (в Ізмірі). Частині студентів держава платить стипендію за умови їх надходження в подальшому на державну службу. Є також кілька технічних, професійних і вищих педагогічних навчальних закладів. Найкращим вважається Педагогічний університет Газі в Анкарі. Загальна кількість студентів вищих навчальних закладів становила в 1994/1995 близько 1,1 млн.

Література і мистецтво в Туреччині

Турецька література, представлена ​​насамперед поезією, що розвивалася до середини 19 ст. тільки при османському дворі і представляла собою мікс перського, арабського і тюркського класичних стилів. Провідниками західних віянь починаючи з 1860-х років стали Нові османи – група інтелектуалів, які намагалися об’єднати європейські культурні традиції з народною формою турецької мови. Тенденції Заходу простежувалися протягом усього XIX ст,  досягнувши свого піку безпосередньо перед Першою світовою війною.
Після 1923 року в республіці з’явилася велика кількість письменників, співаків, музикантів і художників.

До романістів, що заслужили міжнародне визнання і любов народу відносяться Халіде Едіп Адивар, Решат Нурі Гюнтекін і Орхан Памук, Яшар Кемаль та багато інших.

Батьком сучасної турецької поезії вважається Орхан Велі. Деякі поети експериментували з формами та ідеями, які залишилися неясними більшості читачів; інші захоплювалися в своїй творчості соціал-демократичними ідеалами, що теж, як ми розуміємо, в Туреччині на вічність претендувати не може.

Орхан Велі – батько сучасної турецької поезії

Серед великих поетів усім знані Октай Рифат, Ільхан Берк і Фазил Хюсню Дагларджа, а з тих, кому була властива політична спрямованість, найпомітнішим був Назим Хікмет.

В Анкарі та Стамбулі працюють популярні оперні трупи, також є  консерваторії, при яких діють балетні школи. Деякі турецькі композитори, зокрема Аднан Сайгун отримали визнання як в Туреччині, так і за її межами.

Стамбульська консерваторія вжила заходів по збереженню народної музики, прагнучи записати її кращі зразки з усіх областей країни. На щорічних фольклорних фестивалях, що проводяться в Стамбі, представлено все різноманіття турецької музики і танцю.

Музеї та бібліотеки.

У Туреччині діє величезна  кількість музеїв, і то неймовірна краса. Колишня головна резиденція султанів у Стамбулі палац Топкапи містить експозиції, в яких демонструються скарби Османської династії. З 1933 музеєм став і візантійський храм Св.Софії, перетворений у мечеть в 1453, після завоювання країни османами.

У Хетському музеї в Анкарі зібрано безліч добре збережених дерев’яних і кам’яних скульптур. Археологічні музеї в Стамбулі і Анкарі розташовують великими колекціями творів елліністичного і римського періодів. Стамбульчани  пишаються своїм музеєм турецького і мусульманського мистецтва.

Музеї народного мистецтва створені практично в кожному місті. Для огляду відкриті багато археологічних розкопок, включаючи знамениті грецькі центри Ефес і Пергам (Бергама). У всіх великих містах є громадські бібліотеки. Краща з них – Національна бібліотека в Анкарі, в фондах якої зібрано понад 600 тис. фоліянтів.

Преса та  кіно

У 1990-х роках загальний щоденний тираж турецьких газет коливається від 3 млн. до 5,5 млн. примірників; найбільші видання воліють поширювати пресу за передплатою. У країні налічується близько десятка основних державних і сотні місцевих щоденних газет. Найвпливовіші з них – «Хюрріет» (Hürriyet), «Мілліет» (Milliyet), «Тюрк» (Türk), «Сабах» (Sabah), «Заман» (Zaman), «Мейдан»  (Meydan)  і «Бугюн» (Bugün).

Найбільшою газетою англійською мовою є «Тюркіш Дейлі Ньюс». Серед тижневиків найбільш популярні «Темпо» і «Нокта». Авторитетом користується також щомісячний журнал ділових кіл «Економік».

У 1996 у населення Туреччини було більше 6 млн. радіоприймачів і майже 7 млн. телевізорів. Національному управлінню телемовлення (ТРТ) належать 6 телеканалів, один з яких  – ТРТ Інтавразія –  веде передачі на Європу і Азію. Є також приватні теле- і радіостанції. У 1996 в країні було зареєстровано 15 національних і понад 245 місцевих телестанцій, крім того, налічувалося 36 національних і більше 1 тис. місцевих радіостанцій.

Супутникове і кабельне телебачення забезпечують доступ до зарубіжних програм.

У 1960-х роках Туреччина за кількістю випущених фільмів поступалася тільки Індії.

Та  до початку 1990-х років ситуація дуже погіршилася. Бо з розвитком телебачення, поширенням серед населення відеомагнітофонів та доступністю іноземних фільмів, зокрема американських, турецькі кіновиробники боролися вже за можливість знімати хоча б кілька фільмів на рік. За іронією долі, один з найбільш популярних за кордоном турецьких фільмів, Yol (Дорога) Йилмаза Гюнея, який отримав Золоту Пальмову Гілку на Каннському кінофестивалі в 1982, заборонений в Туреччині через те, що в ньому нібито пропагуються марксизм і курдський сепаратизм.

Як бачимо, сучасна турецька культура зачалася потужними потоками талантів та сильними особистостями. І, ми впевнені, сьогодні ця культура теж існує і розвивається, наша справа – цікавитися, розпитувати та насолоджуватися нею.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *